Поезія на всі часи стала символом духовного здоров’я, подвижництва, гуманізму, усіх людських чеснот. Високе слово патріотичної поезії вчить добру та любові, виховує мужність.
Всі ми знаємо наших відомих українських письменників, поетів. Читаємо Великого Кобзаря – Тараса Шевченка, шануємо доньку України – Лесю Українку, знаємо справжнього патріота - Володимира Сосюру, заслуховуємося поетичним словом нашої сучасниці Ліни Костенко… В українській літературі є дуже багато відомих поетів, творчість яких вивчають, цитують, знають.
Та поза увагою не можна залишити імена і менш відомих, але не менш цікавих, творчих митців слова – наших земляків. Це люди, які милуючись рідним краєм, народжують свої неповторні, прекрасні твори. Люди, що переймаються долею рідної країни, цікавляться її минулим, творять її сьогодення та вболівають за її майбутнє.
Напередодні
29- ї річниці Дня незалежності України #Комунальний заклад «Хмільницький РБК» розпочинає
#поетичну естафету «Україна в поетичних рядках земляків», в якій ви познайомитесь з творами поетів Хмільницького краю про Україну. Вірші читатимуть юні активні учасники культурно-мистецьких заходів, переможці та дипломанти різноманітних конкурсів.
Сьогодні перший день поетичної естафети «Україна в поетичних рядках земляків», присвяченої 29-ій річниці Дня незалежності України.
Микола Никифорович Дорош(1951 р.н.) - краєзнавець, письменник , член Національної спілки журналістів та Національної спілки краєзнавців України, Відмінник Освіти України, почесний громадянин Хмільницького району, почесний житель с. Уланова, дослідник Голодомору в Україні 1932 – 1933 років, член Вінницького обласного літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса, літературно-мистецького клубу «Золота троянда» у м. Хмільник. Микола Дорош співавтор книг та альманахів, автор численних власних поетичних збірок. Він є палким прихильником української культури, мови, освіти. Палко закоханий в свій рідний край.
Моя Україна
М.Дорош
Моя Україна, соборна, єдина –
Це сонця й води вічно сяючий стяг;
Це пісня чарівна в гаях солов’їна,
Це воля, здобута на полі звитяг.
Це матері мова, свята, барвінкова,
Я з нею іду у найдальші світи.
Це слава козацька, основа й обнова,
Щоб впевнено жити, трудитись й рости.
Домівка моя – синьооке Поділля,
Хмільницький, казковий, уквітчаний край,
Де пісні і людям – життєве привілля
Й святий на обруску пухкий коровай.
Мій дім – Україна
М. Дорош
Тут жайвір цілунками гасить блакить,
І бджілки меди наливають.
Тут коники в житі не стихнуть й на мить,
Дзвіночки веснянок співають.
А сонечко «зайчики» всім роздає,
Струмочки дзюркочуть намистом,
І рінь на полях оксамитом встає,
Дерева хизуються листом.
Мій дім – Україна – батьківський поріг,
Земля, що веселкою грає.
По світу пройди сотні тисяч доріг –
Ще кращого місця немає.
Тут знають лиш дружбу, свободу і лад,
Геройську козацьку звитягу,
Від шахт на Донбасі до синіх Карпат
Від праці ми маєм наснагу.
Прапор України
На Прапорі нашому – сонце й вода -
Одвічні початки у всьому.
Тому й Україна така молода,
Долає і труднощі, й втому.
Наш Прапор, наш символ завжди майорить,
Він з шовку, з парчевої ниті,
Щоб золото сонечка й неба блакить
Світили щоденно в зеніті.
************************
О краю рідний! Україно мила!
В якій глибокій таїні
Зростали твої дужі крила,
Що нас знесли у незалежні дні?
В товщі віків, у пересічні будні,
Народ твій змучений на тризнах лиш співав.
Пригнічений у рішеннях облудних,
Гнув спину, жеврів , існував…
Тебе глумили всі, кому не ліньки,
У прорахунках винен був лиш ти.
За супротив кидали у застінки,
Були етапи, тюрми і пости.
Не впав навколішки і не скорився
У передсмертних муках – а стояв!
Немовби фенікс, дух твій відродився,
І кожен з нас його краплину взяв.
Ми вирішили: «Так! Вкраїні бути!»
Вона не гірша від чужих країн,
Поки живуть в ній сильні духом люди.
Ми зробим все й доб’ємось ліпших змін.
Вірш Миколи Дороша "Моя Україна" читає переможниця районного конкурсу читців «Під зорею Тараса 206 літ» (2020р.) - Валентина Фаринюк (17 р.) з с. Сальниця.
Оператор - керівник народної аматолрської кіностудії "Гіпаніс" - Максим Загородній
